СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІДЕЇ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ДУМЦІ
DOI : https://doi.org/10.51706/2707-3076-2025-12-18
Анотація
У статті проаналізовано питання становлення та розвитку ідеї морально-етичної культури вчителя у вітчизняній педагогічній думці з найдавніших часів до ХІХ століття. Так, у період родового устрою з появою перших приватних закладів освіти починає порушуватися питання щодо формування морально-етичної культури вчителя, яка ототожнювалась із наявністю у вчителя-вихователя високих моральних якостей. З’ясовано, що в основу виховання морально-етичної культури того періоду було покладено певні принципи та засоби.
Установлено, що в ХІІ столітті було запропоновано державну концепцію виховання, яка спиралась на принципи християнської моралі (любов до ближнього, братолюбство між багатими та бідними, необхідність покори можновладцям). У працях «Повість минулих літ» та «Повчання Володимира Мономаха дітям» було визначено критерії вихованості як учителя, так і учнів – опанування правилами і нормами поведінки; патріотичне й фізичне виховання.
Доведено, що в ХІ–ХІІ столітті було змінено завдання, що стояли перед вчителем в цілому й вимоги до його морально-етичних якостей зокрема. Від учителя на цьому етапі розвитку суспільства вимагалось суворе, аскетичне виховання підростаючого покоління, що спрямоване на розвиток у дітей терпіння, вміння відмовлятися від життєвих радощів.
З’ясовано, що у XVI‒XVIIІ століттях формування морально-етичної культури вчителя відбувалось у Львівській братській школі, Києво-Могилянській академії, Острозькій школі-академії та Київській колегії. Саме в цей період зазначені питання набули державного характеру.
Установлено, що вагомий внесок у подальший розвиток ідеї морально-етичної культури вчителя зробили відомі освітяни цього періоду – Г. Сковорода, Ф. Прокопович, М. Козачинський, Г. Кониський, Л. Зизаній, П. Могила та інші. Наприклад, Г. Сковорода наполегливо закликав учителів займатися самоосвітою, любити свою справу і дітей, критично ставитись до своїх вчинків, досконало володіти голосом та бути прикладом для учнів й інших людей.
Феофан Прокопович запропонував спеціальний курс етики для вчителів і учнів. Основна мета цього курсу полягала у привчанні вчителя до доброї поведінки й реалізації добрих справ. М. Козачинський визначив перелік чеснот, якими повинен володіти культурний вчитель – розсудливість, справедливість, поміркованість, хоробрість, відстоювання власної думки. Г. Кониський з’ясував особливості поведінки та моральні якості вчителя. До зазначених якостей просвітянин відносив почуття відповідальності за свої дії, свободу вибору, наявність моральної поведінки й уміння здійснювати моральні вчинки.
Установлено, що з середини ХІХ століття питання формування морально-етичної культури вчителя розглядалось у вчительських семінаріях та учительських інститутах.
