УДК 376.36 РОЗЛАДИ ПРАКСИСУ МОВЛЕННЯ: КВАЛІФІКАЦІЯ ПОРУШЕНЬ В УМОВАХ РЕВІЗІЇ ЛОГОПЕДИЧНИХ КЛАСИФІКАЦІЙ

DOI: https://doi.org/10.51706/2707-3076-2023-9-18

  • Владислав Володимирович Тищенко Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова https://orcid.org/0000-0003-2449-4722
Ключові слова: праксис, апраксія (диспраксія) мовлення, моторні механізми мовлення, порушення звуковимови, клініко-педагогічна та психолого-педагогічна класифікації порушень мовлення

Анотація

У статті розглянуто питання кваліфікації актуального для сучасної логопедичної науки та практики розладу: апраксії та диспраксії мовлення в осіб з порушеннями звуковимови. Розглянуто поняття: праксис, апраксія та диспраксія мовлення. Визначено види праксису та їхню участь в актах створення та реалізації моторної програми вислову. Визначено типологію апраксії та диспраксії мовлення й виокремлено їхні диференційні ознаки як у межах групи порушень праксису мовлення, так і в групі порушень звуковимови загалом. Зокрема, показано відмінності кінетичного та кінестетичного праксису й особливості вияву їхніх порушень у мовленні. Так, визначено, що кінестетична (аферентна) апраксія мовлення вивляється переважно на рівні порушення звуковимови за типом літеральних парафазій – численних варіативних, нестабільних замін звуків. Другою особливістю цієї форми апраксії (диспраксії) мовлення є відчутні труднощі автоматизації вже поставлених звуків. Натомість кінетична (еферентна) апраксія мовлення передусім впливає на відтворення складової структури слова та труднощі їх подолання в процесі корекційної (відновлювальної) роботи при відносно збереженій вимові окремих звуків.

Автор звертає увагу на два варіанти кваліфікації порушень праксису мовлення ­– як самостійного порушення звуковимови та як симптому при складніших порушеннях: кірковій дизартрії, моторній кінестетичній (аферентній) та моторній кінетичній (еферентній) алалії та афазії. Наголошено на істотних проблемах кваліфікації апраксій та диспраксій мовлення в умовах відсутності таких нозологій у чинній в Україні клініко-педагогічній та психолого-педагогічній класифікаціях порушень мовлення. Окреслено шляхи розв’язання означених проблем шляхом ревізії чинних класифікацій та введення до них апраксії та диспраксії мовлення як окремих нозологій. Представлено варіанти узгодження формулювань логопедичних висновків, у яких названі порушення кваліфіковано за старою та оновленою класифікаціями.

Біографія автора

Владислав Володимирович Тищенко, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник

Опубліковано
2024-04-13